Час видовищ. Китай насправді хоче стати помітним гравцем у світовому футболі.

Ще в 2012 році до Китаю стали приїжджати зірки з європейських клубів, наприклад, Анелька і Дрогба, проте тенденція тоді не збереглася, гравці часто їхали раніше закінчення контрактів (Дрогба з 2,5-річної угоди відпрацював аж півроку), причому все це супроводжувалося скандалами з невиплатою частини обіцяних зарплат. Нещодавно, схоже, почався новий період китайського полювання на великих зірок: підписання Оскара, Вітселя, Лавецці, Халка, Пато за величезні гроші – що це, ще один Анжі в світовому масштабі, або проект “китайський футбол” все ж має майбутнє?

getty images

Комерціалізація провідних європейських ліг і великий інтерес телеаудиторії до якісного продукту були відмінно використані трансляторами для розширення географії присутності великого футболу. Сотні мільйонів китайців стежать за матчами європейських топ-клубів, особливо англійської Прем’єр-ліги. Клуби, крім телевізійних грошей, заробляють в Китаї і на продажу атрибутики. На тлі якісно упакованого в яскраву обгортку матчу, скажімо, між Челсі і Манчестер Сіті, протистояння клубів місцевої Суперліги навряд чи виглядає дуже привабливим. Суддівські і корупційні скандали, договірні матчі, відносно невисокий рівень гри – все це не додавало шанувальників спорту номер один, а якщо пригадати провальні виступи національної збірної – лише один раз головна команда країни змогла пройти кваліфікацію Чемпіонату Світу (2002, Японія і Корея) і зайняла останнє місце в групі, програвши Бразилії, Туреччини і Коста-Ріці з різницею м’ячів 0-9, а в рейтингу ФІФА посідає 86-е місце, – то стан справ в китайському футболі стає зрозумілим і сумним. А з урахуванням того, що сегмент спорту в інформаційному просторі Китаю є одним з небагатьох, де допускається наявність у громадян своєї думки і навіть деяка критика, за місцевим футболом закріпився імідж слабкого і нечесного спорту.

Marcio Machado/ZUMA Press/Corbis

Китайська влада зосередила увагу на футболі ще в 2000-х, розуміючи його величезну соціальну вагу і роль в сприйнятті країни, в тому числі за її межами. Зростаючу економіку потрібно збалансувати і зробити крок в сторону суспільства, додавши до хліба видовищ. Федерація футболу була виведена з відомства державних органів і отримала певну самостійність, і можливість частково замінити бюрократів на фахівців. Були показово покарані замішані в корупції чиновники. Однак справжню революцію, принаймні судячи із заяв, ініціював нинішній президент Китаю Сі Цзіньпін. Футбол був оголошений пріоритетним видом спорту, була розроблена Державна програма розвитку футболу, анонсовано відкриття десятків тисяч дитячих футбольних шкіл, введення обов’язкового уроку футболу в загальноосвітніх навчальних закладах. Президент в ході офіційних візитів до Німеччини і Великої Британії відвідував футбольні матчі, тренувальні бази. На 2017 рік в бюджеті виділено близько 100 млн доларів на фінансування програми, значна частина яких спрямовується на масовий футбол. І це тільки верхівка айсберга, адже головним спонсором футболу покликаний стати бізнес. Зрозуміло, що весь великий бізнес в Китаї так чи інакше афілійований з державою, тому партія сказала “треба”, комерсант відповів “є”. Корпорації включилися в гру, і в ній клуби виявилися пішаками, засобом, але не метою. Якщо подивитися на таблицю Суперліги, то більшість рядків в ній складається з назв спонсорів; клуби об’єднували, міняли прописку, кольори, логотипи. А сама гра тепер полягає не в підкупі суддів і гравців суперника, а в “гонці озброєнь” – в Китай знову поїхали зіркові гравці, причому, на відміну від того ж МЛС, вже не тільки догравати. Цієї зими клуби вже витратили на трансфери більше 200 млн Євро, а підсумкова сума може перевищити 300 млн. Згадані Оскар, Вітсель, Лавецці – це тільки кілька імен новачків китайської Суперліги. При цьому там вже виступають десятки зірок, а тренерську кар’єру продовжують Сколарі, Віллаш-Боаш, Пеллегріні, Магат. Великому бізнесу дали зрозуміти: тепер потрібно вкладати в футбол, спонсорувати клуби, розвивати інфраструктуру. І великі компанії, більшість з яких так чи інакше контролюється державою, почали виконувати поставлені завдання з особливим завзяттям, благо фінансові можливості для цього є. Але в умовах підвищення конкуренції і величезних бюджетів, клуби більше прагнуть вкласти в швидкий успіх, ніж в довгу перспективу.

You Qing/Xinhua Press/Corbis

Федерація футболу Китаю, судячи з усього, не була готова до такого стрімкого припливу дорогих легіонерів і сумам їхніх трансферів і контрактів. У січні, після свого засідання, Федерація анонсувала введення ряду нових правил і обмежувальних заходів, покликаних врегулювати трансферну політику і питання фінансування клубів. Тепер в Суперлізі в складі команди на полі може бути не більше трьох іноземних гравців, при цьому повинен бути мінімум один китайський гравець молодше 23 років. Також заборонені трансфери воротарів-іноземців. Планується встановити “стелю” в 30 млн Євро для нових трансферів, при перевищенні якої необхідно буде робити додаткові відрахування на розвиток дитячо-юнацького футболу; обмеження максимальної зарплати, заборона на “підйомні” при підписанні контракту. Крім цього, розробляється аналог європейських правил фінансового фейр-плей, згідно з якими клуби повинні стати менш фінансово залежними від основних спонсорів і виходити на беззбитковість. Для оцінки дій менеджменту клубів буде запрошена незалежна аудиторська компанія, яка дасть висновок по усіх напрямках діяльності, в тому числі про стан інфраструктури та роботу клубної академії.

Досвід України і Росії показує, що політика заборон із позитивною метою створення умов для прогресу місцевої молоді може призводити до зворотнього ефекту, коли перспективні гравці втрачають мотивацію через свою переоціненість на місцевому ринку і перестають прогресувати. Уже є випадки переходів місцевих гравців між клубами китайської Суперліги за великі гроші, один з яскравих недавніх прикладів – перехід півзахисника збірної Китаю Чендун Чжана з Бейджин Гоань в Хебей Чайна Форчун за рекордні 20 млн Євро, при ринковій вартості в 475 000 (до речі, обидва клуби є спаринг-партнерами Динамо Київ на другому зборі в Марбельї).

John Sibley/Action Images

Напевно, рано говорити, чи є викидання величезних грошей на придбання зірок і їх утримання хворобою росту або стане системною проблемою, час покаже, але поки дуже схоже на надування чергового пузиря. Хоча, з огляду на, що напрямок задається партією, можна припустити, що китайці зможуть збалансувати свою лігу, діяти відповідно до довгострокової стратегії, і дійсно зробити з неї якісний продукт. Аби він, як і МЛС, не надто прагнув вийти за межі Піднебесної.

Країна з найбільшим населенням у світі вкладає мільярди в гру мільйонів, щоб домогтися соціального ефекту у себе вдома і встати в один ряд з великими футбольними націями на зовнішній арені. Як це вплине на світовий футбол, чи здатні китайські гроші змінити стан речей, що склався в топ-лігах? Буде дуже цікаво спостерігати за розвитком цієї історії.

За матеріалами theguardian.com, espnfc.com, ibtimes.com, dfb.de, globaltimes.cn, scmp.com та інш.